Взагалі-то - це у всіх релігіях, до речі - головна фішка сезону це щоб було красиво,і щоб було незрозуміло. Протестанти, котрі намагаються "розжувати" священні книги так і залишаються на рівні сект, бо все одно незрозуміло, але уже не так красиво, як у церкві, чи костьолі. Добрі люди з Микуличина цим не заморочуються - може вони й не знають, що воно таке "кіріє елейсон", зате знають, що на храмове свято варто проїхатись здалеку, побачити знайомих і добре відсвяткувати.
читать дальшеВ Микуличині гарна церква 19 століття. Народ теж гарно вбраний - я розважалась тим, що роздивлялась візерунки на вишиванках. У вишиваних сорочках та сукнях відсотків 80 люду. Діточки у вишиваночках як лялечки. Біля церковного двору продаються льодяники на паличках і смугасті довгі карамельки мого далекого дитинства. Було кілька літніх жінок в повній гуцульській вбері - киптарик, постолики і все таке. Всі одне одного знають і премило спілкуються.
Машини були обвішані кленовими гілками. Звернула увагу, що один з панотців-священиків прибув на ландкрузері. В дворі збирають на АТО - бабульки кладуть по 5 гривень. Вічні контрасти.
З приводу самої служби - втомливо. Вистояти кілька годин на ногах у задусі і тисняві мені не під силу. Сиділа у дворі на лаві і слухала місцевий політикум-клуб, що складався з кількох старих дідусів. Дідусі лаяли усіх і вся, а закінчили тим, що жиди в усьому винні. Мдя-с...
Взагалі, порівняно з нашими безумними прихожанами московського патріархату, тут тиша, спокій і благолєпіє. Дівчата заходять до церкви на велетенських каблуках і в такому міні, що святі на образах починають цікаво придивлятися. За брюки і хустки ніхто не ганить, себто за наявність перших і відсутність других. В цілому сподобалось.
Тільки все-таки воно не моє. Незважаючи на вишиванки і киптарики.
Післязавтра йожик покидає гостинну Ворохту з приємними спогадами про гуцульське свято.